Український живопис ХІХ — початку ХХ ст.

Декоративне начало визначає твори Степана Колесникова, вихованця Одеського художнього училища. Стилістика його живописно-пластичної мови вже тяжіє до іншого світобачення. Для нього в першу чергу важливо розкрити матеріальну силу землі, втілену в монументальних формах, темних брунатних природних кольорах, як це ми бачимо в пейзажі «Рання весна». Набуває емоційної самоцінності й сама фактура полотен майстра, що складається з широкого пастозного мазка.

Якщо Одеське художнє училище було центром фахового виховання у південній Україні, то відкрита 1875 року Київська рисувальна школа стала значним мистецьким осередком північного регіону. Вона відіграла важливу роль у розвитку реалістичного малярства й підготовці національних художніх кадрів. Фундатором її виступив Микола Мурашко – талановитий педагог, художній критик, митець. Школа не відбулась би без активної підтримки відомого київського мецената І.Терещенка, на кошти якого вона проіснувала 25 років.

Навколо школи об’єдналися кращі місцеві й приїжджі митці. Тут викладали представники старшого покоління, послідовники академічного напрямку Й. Буткевич, Х.Платонов, працювала молодь, котра сама опанувала ази малювання у її стінах, – М.Пимоненко, Г.Дядченко, С.Костенко. В середині 1880-х років уроки живопису в школі вів М.Врубель 22, неординарний талант якого одним із перших визнав М.Мурашко. Частим гостем школи був В.Васнецов. Як відомо, ціла бригада учнів допомагала йому у розписах Володимирського собору 23. Радо зустрічали тут видатного майстра М.Ге, котрий полишав свій хутір поблизу Чернігова заради спілкування з молоддю у Києві 24. Приїздив сюди до «старого вчителя» І.Рєпін – їх пов’язували дружні стосунки ще з часів навчання в Академії мистецтв. Портрет М.Мурашка його пензля тривалий час висів у школі, слугуючи взірцем малярства для багатьох початківців. Велику популярність у київського глядача мали художні виставки, що їх влаштовувала школа. Це були не лише презентації учнівських робіт, а й виставки широко знаних майстрів, зокрема мариністів І.Айвазовського та Р.Судковського, чий пейзаж репродуковано в альбомі.

Значення школи здобуло високу оцінку ще за часів її існування, й, мабуть, не випадково, що однією з перших виставок, організованих музеєм, стала виставка з нагоди 40-річчя художньо-педагогічної діяльності М.Мурашка (1908), де було репрезентовано роботи «старого вчителя» та його багатьох вихованців.

В більшості своїй учні школи представляли ту лінію українського малярства межі століть, яка успадкувала традиції передвижників, зокрема, їхні естетичні ідеали, де реалізм є основним художнім засобом, а буденність – визначальною категорією краси.

Про це свідчать жанрові твори Сергія Костенка. Вони забарвлені теплим почуттям симпатії і поваги автора до своїх героїв – пересічних городян, побут котрих він, син київської торговки, знав досконально. З особливою любов’ю художник малював дітей. Подивіться як безпосередньо, уникаючи розчуленої сентиментальності, що часто притаманна вже самій темі, зображено типову сценку з життя рисувальної школи в його картині „За уроком».

Реалістично-демократичні засади визначають і творчість Григорія Світлицького, малярський доробок якого – багатоплановий: художник писав сповнені глибокого соціального змісту жанрові полотна ("В місто", "Музиканти"), чудові, овіяні романтичними настроями пейзажі, що зображують оспівані ще М.Гоголем українські місячні ночі. Картина „Над виром» є своєрідною ілюстрацією модного на початку ХХ ст. романсу на слова О.Толстого „Там, де над ставом гнуться лози». Чудовий музикант, Г.Світлицький зумів передати образну поетику віршованих рядків, які несуть у собі характерні прикмети символізму. Містичне начало тут органічно співвідноситься із реальністю зображеного світу.

Демократичні спрямування були органічні для мистецтва Григорія Дядченка, котрого батько – бідний селянин із шевченківського села Кирилівки – привіз до М.Мурашка „у науку». Майбутній художник виростав у домі „старого вчителя» разом з його дітьми. „Портрет дівчинки» – його рання робота, де вже простежується майстерність автора у створенні ліричного образу, його вміння тонко моделювати форму, використовуючи при цьому багатство тональних переходів кольору. Подібна камерність, інтимність притаманна багатьом іншим портретам та пейзажам Г.Дядченка. Поступово посилюючи декоративні засади своєї живописної мови, художник приходить в них до образно-пластичних узагальнень.

Відчутно позначені рисами академізму твори Івана Селезньова, теж учня М.Мурашка, викладача рисувальної школи. Прикладом можуть бути його жанрові та історичні картини, а також портрет київського пейзажиста Ф.Данилова (одного з вихованців „старого вчителя»). Певна нарочитість пози героя та оточуючого антуражу „грає» на виявлення зовнішніх ознак приналежності людини до мистецького світу.

Відвідував рисувальну школу Костянтин Крижицький – відомий автор численних пейзажів, присвячених Україні, в яких строгий аналіз натури органічно поєднується з образно-поетичним сприйняттям природного мотиву.

В рисувальній школі розпочинав художню освіту Фотій Красицький, небіж Т.Шевченка. Навчання бідного юнака спонсорував знаменитий український композитор М.Лисенко. В колекції, окрім великої кількості живописних портретів, пейзажів, етюдів та малюнків майстра25, знаходиться авторське повторення його дипломної роботи «Гість із Запоріжжя». Твір виявив зрілий живописний талант молодого митця, добру обізнаність з історичним матеріалом, вміння в аспекті побутової картини показати героїку минувшини, втілену в образі козака-бандуриста.

На основі вивчення методів викладання М.Мурашка відкрив у Чернівцях власну школу для дітей незаможних батьків (1899-1908) буковинський художник Микола Івасюк. Плідно працюючи у галузі портретного та побутового жанру, він здобув широке визнання як майстер історичної картини. Його монументальне полотно «В’їзд Богдана Хмельницького в Київ» (робота над ним тривала понад двадцять років) – етапний твір національного малярства. Звертаючись до конкретної події минулого, художник створив величну, сповнену урочистості картину, в якій уславив історію України, її героїв. При розробці теми М.Івасюк користувався порадами І.Рєпіна, неперевершеного авторитету в царині історичного живопису. Проте у формі подачі матеріалу він не спромігся одійти від традиції академізму: тут і театралізованість композиції, певна патетичність образного ладу. Відомо, що серед сучасників митця картина мала надзвичайну популярність, набуваючи гостро актуального звучання: «Нас захоплював образ Богдана Хмельницького і його подвижників, які їхали на конях за гетьманом. Це була творча візія художника-патріота, який у ті часи мріяв про возз’єднання всіх українських земель в одній державі», – писав у своїх спогадах видатний український художник В.Касіян 26. Полотно як твір «ворога народу» надійшло до музею 1939 року, вже після загибелі автора, і, на щастя, збереглося, не повторивши його трагічної долі.

на друк