Український живопис ХІХ — початку ХХ ст.

У своїй ранній творчості Ф.Кричевський був не чужий стилістиці модерну. В «Портреті Л.Старицької на золотому тлі», побудованому на балансуванні реальності жіночого образу та умовності декоративного фону, проглядають ремінісценції віденського Сецессіону, зокрема мистецтва Г.Клімта. Однак яскраві фарби великої народної хустки, теплий блиск золотого тла асоціюються у нас із стародавньою українською іконою, поєднання ж пластичної об’ємності обличчя з площинною орнаментальністю одягу – відводить до традицій портретного живопису ХУІІІ століття.

Свою міру в поєднанні умовності та реальності віднайшов старший брат Федора – Василь Кричевський, котрий успішно застосовував принципи модерну як в живописі, графіці, так і в архітектурі. Його витончене відчуття кольору та лінійних ритмів слугують перетворенню конкретного мотиву природи (характерних українських краєвидів) на образ узагальнений, позбавлений усіляких миттєвих випадковостей.

Образна мова модерну органічно поєдналася з національними рисами у роботах Михайла Жука, учня відомого польського майстра сецесії С.Виспянського. Декоративна орнаментальність його мистецтва йде від витоків рослинного світу, що було взагалі притаманне стилю. Саме в його розмаїтті черпав модерн пластику своїх плавких ліній. У численних панно майстра поряд з такими фантастичними образами, де, наприклад, поєднуються улюблена сецесіоністами лілея і крила дивовижного птаха (чим не символ Благовіщення), сусідують, хоча й стилізовані, близькі серцю простого народу польові квіти, чорнобривці, жоржини. Портретні твори М.Жука при всій своїй декоративності позначені психологічною розробкою образів, як то ми бачимо на портреті чернігівського художника І.Рашевського.

Естетичні засади модерну яскраво позначилися на творчості Петра Холодного. Він був людиною різнобічних обдарувань – вчений, художник-самоук, педагог, політик. У відомому творі «Казка про дівчину і паву» образна казковість та символіка (павич – втілення одвічної мрії про прекрасне) органічні до поетики українського фольклору, національних малярських підвалин. Декоративна площинність живопису з його підкреслено тонкою прорисовкою ліній, використання темперних фарб та дошки повертають нас до устоїв стародавнього іконопису, традиції якого так блискуче трансформував майстер у своєму сакральному мистецтві. Життя П.Холодного пов’язано не лише з Києвом, а й зі Львовом – містом давніх художніх традицій, де працювало чимало визначних митців. І хоча в силу історичного розвитку (Галичина входила до Австро-Угорської імперії) вони були ближчими до Європи, її культури, проте ніколи не поривали зв’язків з Україною, її художніми процесами.

Про це переконливо засвідчує творчість Івана Труша. Музейну колекцію полотен цього відомого митця і громадського діяча репрезентовано портретами, серед яких вирізняються виповнені духовної краси та сили образи видатних діячів національної культури Лесі Українки, Івана Франка; жанровими сценами з життя гуцульського села, намальованими з глибоким знанням побутово-етнографічних подробиць; пейзажами, де автор не оминув модних настроїв символізму з його тяжінням до таємничості, алегоризації природних мотивів. В роботах із циклу «Сосни» покорчені вигинисті стовбури дерев сприймаються як вияв страждань самотньої людської душі.

Одним з визначних представників стилю модерн в Україні був Олекса Новаківський. Як і більшість майстрів того часу він виступав прихильником традицій народного мистецтва та народних образів, що складали для нього основу національної самобутності культури. Портретні твори майстра являють собою синтез психологізму і декоративізму – «Портрет дружини», «Автопортрет з дружиною». У вихровій експресії живопису, що народжується з широкого, вільного, пластично-звивистого мазка, динамічної форми, сили кольорових співзвуч, розкриваються глибинні світи почуттів людини – її страждань і радощів.

Визначальні риси мистецтва модерну найбільш повно втілилися в творчості Всеволода Максимовича – наймолодшого з представлених майстрів. Досить значна кількість робіт художника потрапила до музейного зібрання 1930 року завдяки старанням Ф.Ернста. Він віднайшов його полотна в Москві, а згодом мати В.Максимовича подарувала їх музею. Майже півстоліття картини були не доступні глядачеві. Скручені на валах вони чекали часу, коли мистецтво позбудеться таких категоричних ярликів, як «формалізм». У монументальних панно, портретах, міфологічних сценах митця віддзеркалилася і його доля – типового представника епохи декадансу, із тим загостреним відчуттям життя та смерті, й особливості його мистецтва із символізмом образів, підкресленою декоративністю площинних форм, де переважає ритмічна роль контурних ліній. Світ на його полотнах завжди умовний, театрально-маскарадний. В двовимірному просторі картин художника первинне графічне начало. Одні з них своїм мінімалізмом чорно-білих кольорів нагадують твори видатного представника стилю модерн О.Бердслі, інші – поєднанням червоно-чорних фарб народжують асоціації як з давньогрецьким вазописом, так і з витворами народних митців Полтавщини, де виростав В.Максимович.

В контексті живописно-пластичних спрямувань часу виконано і портретні твори Є.Шапошникової, М.Ярового, М.Попова. Узагальненість образного ладу, декоративність кольорових вирішень підсилюють жіночу привабливість моделей, не затьмарюючи їхньої характерної індивідуальності.

На початку ХХ століття поряд з майстрами, творчість яких ґрунтувалася на реалістичних засадах, виступили художники – фундатори нового мистецтва. Вони здійснили власну, мистецьку революцію, що «потрясла світ» раніше за соціально-політичні зрушення 1917 року. Пророчо передбачаючи прийдешні політичні катаклізми та духовні зміни, вони поспішали протиставити старому нове. Рішуче відкинувши все традиційно реалістичне, молоді бунтарі пішли на свідому реформу живописно-пластичної мови, на ствердження асоціативності та індивідуалізації законів світобачення.

Авангард в Україні виник як загальноєвропейське явище, обумовлене усім ходом історичних і культурних процесів. На відміну від імпресіонізму та модерну, він набув самостійності. Ідеї, народжені на Заході, на теренах України – в Києві, Одесі, Харкові – збагачувалися попереднім художнім досвідом, запліднювалися національними здобутками народного мистецтва, яке живило їх традиціями у формотворенні й кольоропередачі. Таким чином з'являлися нові стилеві напрямки, адекватні бурхливій епосі.

Власну нішу в історії європейського авангарду зайняли киянка Олександра Екстер і народжений в Україні нащадок вільних запорозьких козаків Давид Бурлюк, котрі постійно спілкувалися із західними майстрами. Гідну оцінку отримала творчість іще одного киянина Олександра Богомазова, який ніколи не був на Заході. У широкому розмаїтті напрямів ці троє майстрів репрезентували одну художню течію – кубофутуризм, де поєдналися, здавалось би, такі полярні начала – конструктивність та ідеї архітектоніки французького кубізму з нестримною динамікою італійського футуризму, що у своїй основі руйнує форму. У пошуках особистої формули світовідтворення, а також у ствердженні суб’єктивності власного світосприйняття вони пройшли крізь імпресіонізм – це засвідчують чудові пейзажі Д.Бурлюка, присвячені Україні: «Вітряк. Херсонщина», «Алея у парку».

В каталозі до виставки «Кільце», що відбулася у Києві 1914 року (фундаторами її виступили О.Екстер та О.Богомазов), було викладено програму митців, котрі прагнули відтворити на полотні красу не побаченого, а відчутного, змоделювати нову реальність, далеку від звичної об’ємно-просторової основи. Її художній образ складався з певного набору образотворчих знаків – лінії, форми, кольору і площини, які у своїй сукупності мали розкрити внутрішню енергію, силу, ритми світу. Ця ідея набула розвитку і свого теоретичного викладу в науковому трактаті О.Богомазова «Живопис та елементи» (1914), що став яскравим документом епохи, відтворивши систему поглядів авангардного мистецтва. В картині художника «Пляшки» форма складається з напластування ліній та кольорових площин, в яких відбилася конструктивна основа предметів. Саме вона, а не зовнішня правда натуралістичного імітування природи, є для автора визначальною ознакою сутності речі.

на друк