Українский живопис ХХ ст.

Національний художній музей України налічує близько 4000 творів живопису ХХ сторіччя, що визначаються високим професійним рівнем, новаторством у контексті світового та вітчизняного мистецтва і водночас є знаковими для певних періодів української образотворчості минулого століття. Ця колекція акумулює мистецький і життєвий шлях художньої еліти України ХХ століття, а отже – української культури того часу. Її можна назвати художнім літописом тої доби, зібранням документів історії. Таким змістом, як і своєю появою, вона завдячує засновникам музею – М.Біляшівському, Ф.Ернсту, Д.Щербаківському і водночас катаклізмам минулого сторіччя.

Міський музей старожитностей і мистецтв (назва музею у 1899-1904 роках) з перших днів свого існування став тим осередком культури, в якому комплектувалися фонди, велась науково-атрибуційна робота і водночас інтенсивна виставкова діяльність. Так на межі ХІХ-ХХ сторіч, коли, фактично, музей ще не був добудований, у ньому за підтримки Київського товариства старожитностей і мистецтв вже розгорталися виставкові експозиції, що стали першими суттєвими акціями показу новітнього мистецтва. Виставкові зали другого поверху музею орендувались Київським товариством художніх виставок. Так VI виставка товариства стала однією з перших, що започаткувала виставкову діяльність музею. На наступних виставках тут поряд із творами київських митців – А.Маневича, В.Галимського, В.Котарбинського, І.Рашевського – вже експонувалися картини польських, російських, білоруських художників. Значною подією 1910-11-х років стала посмертна виставка творів М.Врубеля та офортів Т.Шевченка, присвячена 50-річчю від дня його смерті.

Резонансною була нечувана за кількістю експонатів (400) і експонентів (45) Перша українська артистична виставка, що об'єднала художників усіх земель України – Чернігівщини, Галичини, Харківщини тощо. До її організаторської групи входили П.Холодний, О.Олесь, Ф.Красицький, М.Біляшівський, Ф.Балавенський, В.Кричевський. Результативність виставки та зусиль її організаторів проявилися у трьох спрямуваннях: центром виставки стали архітектурні проекти та більш півсотні експонованих живописних імпресіоністичних етюдів В.Кричевського, написаних в Україні та Європі, в яких відобразилась актуальна для українських художників проблема створення і відпрацювання національного стилю. Про досягнення художника в цьому напрямку, про означення стилю читаємо у С.Таранушенка: “Його оригінальність, його нове слово в мистецтві чималою мірою полягає у тому, що з модерним декоративним малярством він стихійно зв’язує локальний колір, цю типову українську рису, що в різних стадіях переходить від рисунку Шевченка та Мікешина до наших днів. У модерному спрощеному рисунку Кричевського він б’є живим джерелом”. (1)

По-друге, діяльність Першої артистичної вела до ідеї створення Української академії мистецтв, яка реалізувалася наприкінці 1917 року. І по-третє: в музеї було створено художній відділ на основі колекції українського мистецтва.

В інвентарних книгах музейних надходжень початку 1920-х років позначені картини В.Сєрова, Я Ціонглінського, А.Петрицького, М.Ярового, майстрів модерну О.Мурашка, братів В. та Ф.Кричевських, більше 20 пейзажів А.Маневича. Серед них – галичанин І.Труш, придніпрянець М.Бурачек, що були учнями Краківської академії мистецтв, де вчились у майстра ефектних пейзажів Я.Станіславського, що культивував тезу імпресіонізму. Крім надходжень з виставкових експозицій, зібрання новітнього українського малярства збагачувалося за рахунок благодійності меценатів

на друк