Українский живопис ХХ ст.

У 1919 році музей отримав статус державного й цілковито підкорився ідеологічній меті нової влади, яка націоналізувала його художні надбання і стала гарантом їх збереження. Завідувачем художнього відділу музею у 1923 році було призначено унікального фахівця-музейника, талановитого вченого Федора Людвіговича Ернста (1891-1942), що став організатором таких знакових виставок першої третини ХХ сторіччя: “Український портрет XVII-XX століття”, (1925), “Українське малярство XVII-XX століть”, (1928-1929). Його наукові статті до каталогів названих виставок стали неоціненним новаторським кроком у розумінні й збереженні національної спадщини образотворчої культури, першим кроком у науковому підході до діяльності й перспектив розвитку музею. Ф.Ернст узагальнив основні концепції та принципи комплектування музейної колекції. Головне для нього – підтримати і популяризувати творчість майстрів України, а також тих художників, що залишились поза її межами, проте присвячують свою творчість батьківщині. Професіоналізм, відокремленість від політичної кон’юнктури, художня чуйність досвідченого збирача допомогли сформувати художній відділ, який репрезентував усі спрямування вітчизняного малярства.

При окресленні авторського кола колекції перевага надавалася професорам та художникам-педагогам творчо активної Української академії мистецтв, стилістика творів і професіоналізм яких формувалися під впливом мистецьких шкіл Європи, – і це було позитивом при розбудові колекції новітнього мистецтва, збагачувало інформацією про багатоплановість вітчизняної художньої культури. Таким чином зібрання музею поповнилося творами О.Мурашка, М.Бойчука, Л.Крамаренка, А.Тарана, В.Меллера, В. та Ф.Кричевських.

На початку ХХ сторіччя найяскравішою постаттю в українському малярстві був Олександр Мурашко, розквіт таланту якого співпав з появою нових спрямувань в європейському мистецтві, таких, скажімо, як модерн. Один з найвиразніших “європейців” українського малярства тої епохи, він мав ґрунтовну мистецьку ерудицію, якою палко бажав поділитися з молоддю, мріяв створити у київському мистецькому середовищі український Мюнхен. Знайдена ним лінія внутрішньої динаміки персонажів, яка закладена в кольоровій насиченості полотен, продовжена ним у картині “Продавщиці квітів”, (1917): тут внутрішній лад образів злився воєдино з гармонією живописною, масивами площин узагальненого кольору. Та, як найяскравіший митець своєї епохи, він відкриває її експресивним за живописом “Автопортретом”, (1917-1918). Написаний темпераментно, рухливим динамічним пензлем, він створює образ людини, що уважно вдивляється в навколишнє життя: художник живе в надзвичайно складний час, коли митець з усією відповідальністю має ствердити своє мистецьке кредо.

Мистецька вдача Василя Кричевського, що не існувала без глибокого переживання України та її історії, виявилась в універсальному таланті, якому було під силу все – від миттєвого рисунка до архітектури високого національного стилю, від камерного мініатюрного – до епічного пейзажу. Творець нової української архітектури і перший художник кіно, живописець, графік і сценограф, майстер декоративно-вжиткового мистецтва і дизайнер, педагог, дослідник і знавець українського мистецтва минулого. В його різнопланових ландшафтах – захоплення красою краєвидів України, за врівноваженими композиційними рішеннями, інтенсивним, багатим на складні колірні сполуки живописом, – відчутна безпосередня емоційність образу, відпрацьована роками майстерність.

Федір Кричевський – художник високої академічної освіти, яку здобув у Москві й Петербурзі. Працював у Англії, відвідав Рим, Венецію, Париж, Берлін, Мюнхен, Відень, де звернув увагу на знаменитого портретиста Д.Уістлера, сецесіоністів Ф.Ходлера та Г.Клімта, майстрів мюнхенської Сецесії. Синтез мистецьких надбань Європи, орієнтир на прикмети національної живописної школи перейшли у власний стиль, в якому Ф.Кричевський досяг висот професіоналізму. Надзвичайна працездатність і могутній талант майстра найпотужніше виявив себе на початку століття. Експонент багатьох міжнародних і всеукраїнських виставок 1920-30-х років, Ф.Кричевський був фаворитом міжнародної Венеціанської бієннале у 1928 році, де вперше показав центральну частину славетного триптиху “Життя”. Цей час був піком розквіту тематичної картини, що синтезувала довершеність художньої практики в розкритті багатоманітних зв’язків між людьми, - саме це й репрезентує триптих. Творча індивідуальність майстра розкриває філософський зміст вічних тем життя - любові, надбань, втрат. Картина в її класичному варіанті була збагачена Ф.Кричевським модерним трактуванням витонченої площинно-лінійної ритміки і гармонії наближених кольорів, пластикою середньовічного монументального настінного живопису. Суспільний та мистецький досвід Ф.Кричевського привели його до масштабних форм узагальненого живопису, підкорених вимогам високої життєвої правди та співвіднесених з долею сучасників художника. Брати В. та Ф.Кричевські стали родоначальниками відомої династії митців, які працювали і працюють не лише в Україні, а й у Європі та Америці.

на друк