Українский живопис ХХ ст.

1928 року держава вперше виділила солідні кошти для музейної збірки й на ці гроші були придбані твори О.Шевченка, Д.Штернберга, В.Меллера, І.Грабаря, О.Родченка, етюди І.Їжакевича, І.Селезньова, В.Кричевського, Д.Бурлюка, В.Седляра, 6 рисунків О.Екстер. Серед надходжень музею були також твори П.Холодного, О.Грищенка, О.Судомори, С.Колоса, І.Бурячка, К.Трохименка, Т.Фраєрмана, К.Гвоздика, В.Коровчинського, І.Жданко, М.Касперовича, О.Липківського, А.Маневича, О.Тишлера, О.Якимченка. Загалом у період 1923-30-х років кількість творів, що входили до художнього відділу, збільшилось удесятеро.

Зібрану колекцію багатостильових творів живопису Ф.Ернст класифікував за спрямуваннями, показовими для образотворчого мистецтва України перших десятиріч ХХ століття. Це, за його визначенням, – натуралізм, сформований в ХІХ сторіччі, що визначався творчістю Ф.Кричевського, К.Трохименка, М.Козика. Монументальне спрямування відпрацьовано М.Бойчуком та його школою – М.Касперовичем, Т.Бойчуком, К.Гвоздиком, А.Івановою, В.Седлярем. Неоімпресіонізм представлено А.Петрицьким, А.Тараном, Т.Фраєрманом, Л.Крамаренком. До новітніх форм творчості, таких як футуризм, кубізм, конструктивізм, він відніс таких її представників як О.Богомазов, Д.Бурлюк, О.Родченко, В.Меллера, О.Екстер, В.Єрмилов. Отже, класифікація Федора Ернста означала не лише конкретні стилі живопису, а й загальні художні тенденції.

Початок 1930-х років став початком деструктивних змін у ході вільного розвитку формотворчості в художній культурі України. Тоталітарна політика Системи стосовно мистецтва обмежила творчий пошук і свободу художника, заперечила його орієнтованість на рівень і якість світового мистецтва. Натомість 1934 року проголосили єдиний творчий метод соціалістичного реалізму. Основною прикметою його була ідеологічна підпорядкованість тим вимогам, які висувала Система художникам. Тематична спрямованість, відповідно до норм політичного диктату, й академічний професіоналізм стали основним критерієм мистецької вартості творів. А згодом позитивною якістю твору залишається лише його тематика, що задовольняє ідеологічну систему.

Вплив державних, ідеологічних структур, партійної художньої критики часів тоталітаризму цілковито здеформував українську художню школу, індивідуальну творчість, долю і життя художників. Яскравим прикладом такого насильства стали долі М.Бойчука та його послідовників.

Михайло Бойчук – автор новаторського мистецтва, формальної, творчої концепції, що синтезувала фольклорне начало української образотворчості, сакральне мистецтво Візантії, України і Проторенесансу. Школа, створена ним, вирізнялась неординарним трактуванням мистецької спадщини, надала нового творчого імпульсу для його безпосередніх учнів та послідовників.

на друк