Українский живопис ХХ ст.

Проявом тоталітарного пресингу на особистість художника стало створення при музеї “Спецфонду” (1939) з метою вилучення з музеїв України і з художніх виставок творів, що не відповідали запрограмованому поняттю “соціалістичний реалізм” і належали за визначенням до таких, затаврованих системою явищ, як “формалізм”, “український буржуазний націоналізм”, тощо. Такі твори були приречені на знищення, і не лише вони, а і їхні автори. З часу заснування спецфонду і до 1941 року він налічував дві тисячі одиниць художніх творів. Після закінчення Другої світової війни в наявності залишилося лише триста робіт.

І все ж науковці музею змогли зберегти частину творів, що знаходилися у спецзбереженні, дякуючи тому, що перед відповідними міністерськими комісіями експонати цього фонду представлялись як одиниці зберігання п'ятої найнижчої категорії і відносились до таких, що не мають відповідної художньої якості. Таким чином була збережена спадщина такої плеяди всесвітньо відомих за життя художників, як О.Богомазов, В.Пальмов, О.Екстер, Т.Бойчук, В.Седляр, О.Павленко, В.Меллер, Л.Лисицький, котрі всебічно ілюструють цілу епоху європейського авангарду, синтетичних принципів творчості, які розвинули бойчукісти. Український класичний авангард початку ХХ сторіччя репрезентують у колекції Національного художнього музею всесвітньо-визнані майстри – О.Екстер, Д.Бурлюк, В.Пальмов, О.Богомазов, В.Меллер, А.Петрицький.

Розвиток сучасної філософської думки, вивчення витоків цивілізації та її культури визначили для них якісно нові критерії цінностей в мистецтві. Знаковість трипільської культури, космізм кольорової символіки, орнаментів, вікові культові традиції, християнське мистецтво Візантії, України, Європи трансформувалися в творчості авангардистів у непорушну цілісну мистецьку систему.

Олександра Екстер, новаторські принципи якої сформувались у таких паризьких осередках, як академія “Гранд Шомьєр”, та під впливом П.Пікассо, Ж.Брака, Г.Аполлінера, Ф.Марінетті – реформатор театральної сцени, вона застосувала принципи конструктивізму і в станковому живопису, збагаченого ритмічними основами орнаменту, настінних розписів, кольорової насиченості українського народного живопису. В перше десятиріччя минулого сторіччя в київському творчому ательє О.Екстер її сучасники – художники молодшого покоління, зокрема, А.Петрицький, О.Тишлер – пізнавали світ пластичної ясності й закономірностей в композиції простору, гармонії елементів твору, всього того, чого так настійно прагнули митці початку минулого сторіччя. Принципово новим для станкового живопису О.Екстер та художників її кола став конструктивний стиль – динамічний, відчутий художницею в його експресивних, діалектичних площинах.

Лідер і засновник українського футуризму Давид Бурлюк (навчався в Одесі, Москві, у Королівській академії Мюнхена) працював в різноманітних художніх спрямуваннях. Зокрема, на початку ХХ сторіччя, як і пізніше в американський період, – в імпресіонізмі. Та з особливою силою оригінальність його таланту виявилася у показових для всієї творчості футуристичних картинах з музейної збірки, де дзвінкий колір, фактурність, рельєфна виразність живописної поверхні, домінанта вохристих, теракотових, зелених кольорів у сукупності своїй створювали враження геометричної ритміки орнаменту. Хоч би до яких традицій звертався Д.Бурлюк протягом життя, неодмінним для нього залишався дзвінкий колір і фактурність живопису.

на друк