Українский живопис ХХ ст.

Після Другої світової війни фонди музею поповнювались здебільшого за рахунок республіканських художніх та монографічних виставок. Таким чином була зібрана колекція живопису 1940-50-х років. Великі монографічні колекції є особливістю музейного зібрання живопису ХХ сторіччя.. Значні за обсягом, вони охоплюють творчість О.Шовкуненка, К.Трохименка, Л.Крамаренка, П.Волокидіна, Г.Світлицького, М.Глущенка, В.Костецького, С.Шишка, С.Григор'єва, О.Сиротенка, В.Пузиркова, Г.Меліхова, І.Штільмана, Т.Яблонської. Ці колекції доповнювалися надходженнями з персональних та монографічних виставок цих авторів, що відбувалися в музеї протягом 1960-90-х років. Картини названих художників засвідчують оновлення стилю і форм українського живописного реалізму: художники широких мистецьких орієнтирів та високого професіоналізму, досягаючи вершин власного стилю, відкривали нові аспекти трактування зображуваного на черговому неокласичному витку еволюції українського живопису. Сплав досвіду європейського живопису початку ХХ сторіччя й індивідуальної творчої практики живописців виявився вирішальним у виборі оновлених неокласичних форм втілення живописних ідей.

Унікальна колекція живопису Тетяни Яблонської, що формувалася починаючи з 1950-х років, виразно представляє полістилізм її творчості. Та стилістична непередбачуваність її картин завжди залишала за нею право творчої свободи, право тонко вирішувати проблеми стилістичного відбору. Її колекція об'єднує полотна з динамічною рухливістю імпресіоністичної манери, артистично вивіреним реалістичним малюнком, примітивістським трактуванням форми і площини відкритого кольору; і кожен з цих творів проникнутий надзвичайною енергетикою. До кінця свого довгого 88-річного життя художниця зберегла жагу експериментатора, чий шлях у мистецтві був таким же тривалим і плідним, як у П.Пікассо, О.Кокошки, Ж.Брака, М.Шагала.

Цілком закономірною стала тематична спрямованість більшості виставок повоєнних десятиріч, що стали основним джерелом музейних надходжень у розділі сучасного мистецтва. Твори розкривали драматизм минулої війни, адже Друга світова – це особливий період у творчості українських художників. Незважаючи на драматизм подій, вони продовжували плідно працювати. До повоєнних надходжень належить ряд класичних полотен цього періоду. На полотні В.Пузиркова “Чорноморці”, (1947) конкретних персонажів зображено в екстремальній ситуації, коли людина виявляє себе з максимальною повнотою. Надзвичайний ліризм почуттів у "Поверненні", (1947) В.Костецького: в основі картини покладено реальний факт і всепоглинаюча авторська потреба виразити свої почуття. Силу й характер інтелектуальної сутності українського народу показано в реалістичному образі генія української духовності Тараса Шевченка в полотні Г.Меліхова “Молодий Тарас Шевченко в майстерні Карла Брюллова”, (1947). Мотив народної праці, втілюваний у світовій живописній класиці від Г.Курбе до В.Ван Гога, на початку 1950-х оптимально виразила Т.Яблонська в картині “Хліб”, (1950), де чинник людського буття – результат праці – визначається як незмінна сутність життя.

Картини тої доби свідчать про те, що мистецтво тоталітарної епохи – це складний та неоднозначний пласт художньої культури ХХ сторіччя. Коли талановиті художники вважали якусь тему цікавою, то знаходили можливості самореалізації за будь-яких умов, і вагомість таких творів ставала незмірно вищою за їхній ідеологічний зміст. Окреслюючи найцінніше в музейній живописній колекції цього періоду, зазначимо: його не можна забути і виключити з історії, оскільки на цьому періоді, а подекуди і всупереч йому, була вихована наступна плеяда українських живописців. Навіть більше: ця тема потребує поглибленого аналізу і своїх істориків мистецтва, які б відокремили зерна від плевел.

Художнім відкриттям кінця 1940-х–початку 1950-х років стала закарпатська школа живопису, представлена в музеї монографічними колекціями А.Ерделі, Й.Бокшая, Ф.Манайла, А.Коцки, Г.Глюка, А.Кашшая, З.Шолтеса, Е.Контратовича, що продемонстрували своєрідність могутньої колористичної традиції цього регіону.

на друк