Перегляд виставки

 

НАЦІОНАЛЬНИЙ ХУДОЖНІЙ МУЗЕЙ УКРАЇНИ

представляє виставковий проект

«Картина затуляє краєвид»

в рамках проекту «ВЕЛИКИЙ ПЕРЕВІЗ»

співзасновники - Юрій Осламовський, Тамара Бабак

30.03-22.04.2012

Учасники проекту: Олег Грищенко, Анна Звягінцева, Добриня Іванов, Нікіта Кадан, Лада Наконечна, Леся Хоменко

Проект представить  картини сучасних українських художників, яких об'єднує резиденція «Великий перевіз»  (село Великий перевіз, Полтавська обл.). Роботи, представлені на виставці були створені за час перебування художників у Великому Перевозі або ж навіяні після повернення з резиденції.

«Картина затуляє картину, тому що пейзаж, краєвид - це не що інше, як чергове "відображення". Етимологія назви розшифровує авторську інтенцію - поділитися загостреним світовідчуттям, яке з легкої руки братів Вачовскі називають "пусткою реального". Навіть, якщо ми дуже захочемо побачити "справжній" світ в кінці цього тунелю відображень, ми напевно не зможемо це зробити. Того, що затуляється, світу як такого, насправді не існує, є тільки ці бляклі, примарні, меланхолійні "картинки".

Нас дратують штучні перешкоди, які нав'язливо вклинюються в поле зору - від зелених тинів довгобудів до всюдисущих білбордів. Але вони конче необхідні як терапевтичний "образ ворога": доки вони псують краєвид, нам здається, що ще одне невеличке зусилля і, нарешті, ми зможемо їх обійти, побачити усю широчінь розгорнутого горизонту... І так до безкінечності - попри оптимістичні прогнози, якими ми себе тішимо, наші горизонти стрімко звужуються...

З цього приводу насильницького вторгнення, обмеження поля зору є влучна метафора В.Подороги -  ока-більма, "сліпої плями в полі видимого". Діагноз часу: сьогодні видимість вкривається численними "пробілами". Ми вже не тільки не розуміємо того, що відбувається навкруги, ми не бачимо, точніше, бачимо фрагментарно. Розпад реальності триває поетапно і, можливо, ще не досяг піку. Спочатку медіа поцупили нашу точку зору, право дивитись на світ власними очима - ми сприймаємо його жорстко "рамовано", "урізано", ніби через об'єктив фотоапарата. Наразі, триває наступна стадія дереалізації - імплантація "картини" в тіло реального. І це є подією епохальною. Імплантів стає все більше й більше, що веде до катастрофічного сплощення світу, як в прямому, так і в переносному сенсі - сплощення як баналізації. Картина - це фальш-реальність, площина, медійна площина. Кількість цих клонів реальності зростає так стрімко, що, здається, що вони скоро знищать свій "прототип" цілком і повністю....

Меланхолія, туга за втраченим, насичує картини, фото, графіку Нікіти Кадана, Анни Звягінцевої, Лесі Хоменко, Лади Наконечної, Добрині Іванова, Олега Грищенка. Вона є ключовим посилом їх "пленерних" робіт - тут неможливо не вдатись до лапок, оскільки живописання з натури, на відкритому повітрі, з погляду цих молодих художників є смішним і відвертим анахронізмом. Не більше, ніж застарілим ритуалом. Неможливо побачити те, чого не існує, єдиний вихід - наслідувати модель картини, вдавати, що не помічаєш, що король голий, створювати гомогенно штучний, ідеально штучний світ»

Вікторія Бурлака

 

 

Повернутись до списку.

на друк